Найцікавіші альбоми, що пишуться вже зараз. Частина ІI

Найцікавіші альбоми, що пишуться вже зараз. Частина ІI

Гурт, про який ми зараз балакатимемо, вперше з’явився у моєму житті шість чи сім років тому. Вони були єдиними, кого я ні краєм вуха не знав з і без того не надто промовистого лайн-апу невеличкого збірного концерту, що проходив у львівській “Атмосфері”. Тієї ночі там було по-особливому душно і “наелектризовано” якоюсь аурою, тож свою назву заклад таки виправдав. Можливо, в усьому була винна музика — виконавці з приставками психоделік-, арт- і тому подібне. До них мене завжди інтуїтивно притягувало, як бджіл до меду, і ось таким спонтанним чином і вдалося опинитися у потрібний час у потрібному місці. Під перші психоделічні нотки та протяжні, ледь не сектантські вигуки “Гич”, “Ги-и-ич” я зрозумів, що народжується новий феномен. Тільки поки що — він лише для втаємничених, котрі вже знають це слово-пароль. Інше слово, “Оркестр”, було занадто довгим для скандування — але також не випадковим. Попри всі монструозні розміри складу, що зі скрипом розмістився на маленькій сцені, більшість інструментів банди (окрім гітари типу SG) були акустичними — навіть бас, що справляло враження екзотики. Але їм цього вистачило, щоб створити справжній сюрреалізм — мені захотілося покинути свій столик і вмоститися на підлозі біля музикантів, щоби повністю віддатись у музичний транс. Що я й зробив, а коли озирнувся — навколо вже було повно людей, котрі сиділи в таких же “медитуючих” позах і просто ловили кайф. Зі сцени донеслися перші на моїй пам’яті рокові версії Сосюри і Тичини, а хлопець, який підсів поряд, захоплено скрикнув до своєї подруги: “слухай, та це ж українські Дорз!”.


ГИЧ Оркестр — “Під маркою Івана Яковича”

 

gycz_main

Явищем група таки стала, набувши певної культовості і навіть зайнявши місце самих “Мертвих Півнів” (відколи ті пересварилися і успішно ґеґнулися) на знаменитих “Флюгерах Львова”, де фінальний концерт замість “Прокидання з Мертвим Півнем” почав називатися “Прокидання з Гич Оркестром”. А от у плані масового визнання якось не склалося. “Можливо, це тому, що вони не намагаються втрапити у моду” — додає їхній теперішній саунд-продюсер. Лесик — той самий чувак із Tik Tu і Omodada — віднедавна записує на власній студії  і “Гичів”. Його завдання — максимально “осучаснити” звук, залишаючи музичне бачення автора неторканим. Першою співпрацею музикантів, а також першим “гичівським” продуктом за багато років став недавній сольник Пирога під назвою “Поетичний” (якщо пам’ятаєте, він потрапив на 14-те місце недавнього Топ-40 кращих альбомів 2016-го за версією “Території”). Ну а буквально за декілька днів гурт у повному складі планує повернутися зі своїм третім (або другим повноцінним, якщо бути точним) альбомом, про котрий донедавна було відомо достатньо мало. Мар’ян Пиріг рідко і неохоче дає інтерв’ю, але нам таки вдалося витягнути його на невеличку розмову, а згодом — і отримати на руки дорелізну версію альбому, про який тепер можемо розповісти вам з певністю і точністю.

gycz2

Пирожок, фронтмен “Гич Оркестру”:

Фактично, весь матеріал був записаний, зведений і змастерований ще декілька місяців тому. Уже є навіть книжечка-обкладинка. Альбом носитиме назву “Під маркою Івана Яковича” і буде побудований за мотивами поетичних перекладів Франка. На ньому ви знайдете дев’ять треків. Вісім із них будуть традиційними музичними композиціями, натомість дев’ята доріжка — це заповіт Шевченка, перекладений Франком на німецьку. Його читає німецький графік Рейнхард Кляйст. Також на наш диск увійшли три староісландські балади, португальська народна пісня, італійська народна пісня, староголландська балада, старокитайська народна пісня і навіть одна українська народна у німецькомовній версії. Майже всі ці переклади були здійснені Франком у 1914-му році у с. Криворівня. Щодо процесу створення пісень, то скажу, що робота над альбомом тривала насправді більше двох років, хоча деякі композиції робилися майже перед самим записом. Тож готували ми це все ще на нашій “домашній” базі у Львові, а потім просто “привезли” із собою в Тернопіль. Дуже хотіли встигнути записати альбом у 2016-му (все-таки, рік Франка, як-не-як), тож обрали стратегію оперативного запису. Тобто, готуємо якусь пісню — приїжджаємо — пишемо все за день. На альбомі більш ніж достатньо всіляких музичних інструментів: типових і не дуже. Тут ми вже розважилися на повну, і насамперед це стосується тих пісень, які робилися безпосередньо у студії. Не хочеться викривати всіх подробиць, але скажу, що, наприклад, старокитайська (єдиний трек з платівки, який був офіційно опублікований – ред.) вийшла досить епічною композицією тривалістю понад дев’ять із половиною хвилин.

gycz3

Коментар від “Території”: Здається, Мар’ян нам щось недоговорив, коли розповідав про Франка і марки. Але “Гич” — вже не ті “львівські психоделічні Doors”, якими їх нарікали на старті кар’єри. Хоча фірмовий стиль залишився, амбіції стали більшими. Складні, довготривалі, інновативні за побудовою (особливо, як для фольку) композиції “дотягують” до справжнього арт-року. Десь якраз на межі останнього, і більш вузького його різновиду, званого фольк-артом, балансує другий трек під назвою “Трісла Тетива”. Це вже практично як гурт Gryphon чи які-небудь Pentangle місцевого розливу. Натомість, гітара, якою розпочинається пісня на перших секундах, звучить в дусі ранніх гараж-рок-груп шістдесятих (одразу пригадуються Creation, Machine Man, The Who і так далі) — хоча це триває недовго, і вже за мить “оркестр” приміряє на себе звичну роль менестрелів, у якій музиканти явно почуваються, як риба у воді. Взагалі, вступні частини тут особливо прекрасні — із них, ще доволі мінімалістичних і не завантажених пишними аранжуваннями (котрі ви обов’язково почуєте на приспівах і куплетах), Лесик Драчук явно постарався витягнути найсмачніший саунд, що він вмів. “Пісня про Асберна”, якою відкривається альбом, так і взагалі заводиться із рифу, котрий є чимось середнім поміж дельта-блюзом і дженгл-попом (!), якщо ви собі уявляєте часову і стилістичну прірву між цими жанрами. Хоча стоп, щось подібне було у Kinks‘івській Love Me Till The Sun Shines. “Три Замки” стартують щільним і густим бітом, подібним до Tik Tu, а “Помста Одуреної” знову повертає нам стовідсоткову давню британщину (учасники групи навіть спромоглися відтворити звучання волинок), що й не дивно: оригінал тексту був колись шотландською народною піснею. Взагалі, усі ці “фольки”, від Ісландії і до Китаю, Пирожок з друзями зіграли максимально органічно і близько до автентичних традицій, і в той же час — якимось чудом звели такі радикально різні речі та культури до спільного знаменника (при цьому не забувши додати той “п’ятий елемент”, котрий і зоветься “Гич”), що, безперечно, говорить про високий рівень майстерності. Місцями з музики можна вихопити і легку стилізацію під інді, хоча чутно, як усі віяння і тенденції епохи, так старанно бережені і Лесиком, і вашим покірним слугою, тут просто прогинаються під тяжкістю і невблаганністю харизми Пирога, котрому це все, перепрошую, у носі. Бо його девіз — приказка про те, що коли Магомет не йде до гори, то гора сама прийде до Магомета. І, чорт забирай, це спрацювало.

 

13698265_862494587189429_6869125521591151144_o

Вертаючись до “Помсти Одуреної”, варто звернути увагу на цікавий момент: на 1:38 тембр і вимова Мар’яна Пирожка схожі до сплутання з Тарасом Чубаєм. Це той делікатний, ненав’язливий доказ “львівськості”, котрий ріднить обох виконавців. І, фактично, Гич Оркестр є чи не єдиною помітною та існуючою зараз групою, що змогла у своїх піснях зберегти та продовжити самобутні рок-традиції Львова, започатковані ще в 90-х (“Мертвий Півень”, “Пам’ятки Архітектури”, “Плач Єремії”, “Дивні”) і зараз зведені майже нанівець.

 

gycz4

Стараннями “Гичу” Франко “заспівав”, і вийшло ненадумано та природно — б’юсь об заклад, через деякий час ми вже не будемо уявляти ці твори без цих мелодій. Новий альбом гурту справді дав нове життя “поетичній хвилі” 2016-го, як ми й припускали у недавній статті (див. заключний абзац), і виправдав меломанські сподівання.

Коли очікувати: 10 березня. Тоді ж відбудеться і концертна презентація альбому.

Невеличкий ексклюзив: щоби можна було уявити, як звучатиме майбутній “Гич”, ми наважилися оприлюднити для вас ось цей шматочок прямо зараз:

https://www.youtube.com/watch?v=f4UMIpaI-sc

 

Також з приємністю анонсуємо найімовірнішу обкладинку для нового релізу, і його трек-лист:

 

gycz_cover

1. Пісня про Асберна
2. Трісла Тетива
3. Живий Мрець
4. Три Замки
5. Помста Одуреної
6. Дівчина-Воячка
7. Ach, Schon Sinkt Die Sonne
8. Смерть Вояка
9. Das Vermachtnis

 

Фото: Володимир Романів (за сумісництвом – басист гурту).