Найцікавіші альбоми, що пишуться вже зараз. Частина ІIІ.

Найцікавіші альбоми, що пишуться вже зараз. Частина ІIІ.

“Ті що Падають Вгору” — у якомусь сенсі, вже легенди українського андеграунду. Вони грали в епоху Кучми, «Радіо Ніко» і львівської «Ляльки», і, власне, свого роду альтернативою до останньої (хоча тоді це все був ще один музичний континуум) й стала тернопільська школа, яка тоді тільки зародилася і саме переживала свій перший буйний розквіт. Я слухав «Тих що падають вгору» ще у 2000-му чи 2001-му: пісні «Скеля», «Та, Що Танцює з Вітром» були одними із must have, такими собі «стандартами», символами, якщо говорити про вітчизняний рок тих часів. Їхня музика, поряд з такими гуртами як «Тостер», «Кула», «Фактично Самі», «Чорний Вересень», «Мандри», «Мотор’ролла», «Скрябін», «ВВ» регулярно звучала на радіостанціях, звідки потім активно перекочовувала на магнітні плівки меломанів-двотисячників – підбірка подібних касет збереглась у мене й до сьогодні. Можна навіть сказати, що вона є особливою гордістю у колекції, адже відображає живу культуру цього періоду. Майже спонтанне знайомство з Олею Чірковою, незмінною вокалісткою «ТПВГ», через 17 років (важко повірити!) після цього всього, виявилось дуже невимушеним і теплим. Після першого альбому, виданого ще на самому початку нульових, її група взяла велику перерву, яка завершилася у 2015-му випуском лонгплею «Дивина», звуковим продакшном якого займався вже Лесик Omodada – герой куди більш нової епохи, якою правлять цілком інші речі: інді, онлайн-стрімінг, інтернет-меми, «Карабаси», «Ліруми» та інші «Території». Молодий продюсер Tik Tu причастився і до запису нового диску «Тих, що падають вгору», котрий готується прямо зараз. Про те, що чекати від «оновленого обличчя» гурту, як звучить диск, який ще не вийшов, а також – що коїться за лаштунками студій, ми традиційно поговорили у рамках рубрики, присвяченої процесу творення нових вітчизняних платівок.

Ті, що Падають Вгору – “Десь там в небесах”

 

Оля Чіркова, вокал:

Я обожнюю будь-які записи. Завжди хвилююсь, що буду “не в голосі”. Ну і хлопці, само-собою, мають теж якісь (кожен – свої) переживання. Але Лесика ми знаємо давно і дуже добре – отже, всі наші пережиття залишаються за дверима «Шпиталь Рекордс». Бувало навіть, прибіжу писатися, стану розспівуватись – капєц, голосу нема, з рота вилітають якісь “звуки му”. Розстроюся, ледь не плачу – кажу Лесику, що, мабуть, цього дня писатися не вийде… А Лесик каже: «Почекай, не спіши, поспівай собі трошки». Похвалить пару раз, і все вдається. І голос з’являється, і впевненість. Ну і чайочку з кавуською можна випити, потусуватися заодно, поки один із нас пишеться. Але перед самим записом особисто я нічого не п’ю і не їм. Чай має в собі дубильні речовини, від яких дико першить горло, та і взагалі гарячим можна попекти язик і тоді так само не туйво… Я не знаю, чи таке варта публікувати людям (сміється), але я вже навчена гірким досвідом. Алкоголь ми також не вживаємо перед записами, хоча взагалі любимо в компанії випити для настрою, можемо після завершення процесу якось це все відмітити, наприклад. Нерідко на звукосесіях трапляються і якісь кумедні випадки. У нас кожна зустріч кумедна! Тобто, як кажуть: «цікавого багато, а дітям розказати нічого» (сміється знову).

Ніякого особливого ритуалу запису у нас нема (не знаю, на жаль чи на щастя). Ну хіба що, я не люблю робити це в понеділок – взагалі намагаюся важливих справ у понеділок не починати. Записуємось тепер якось скоро, раніше сиділи днями зранку і до пізньої ніченьки, а зараз якось все швидше відбувається. Може вже досвіду набралися, а може просто менш вимогливі… Лесик завжди має кілька цікавих порад у своєму арсеналі, які часом дуже допомагають вирулити у якомусь незрозумілому місці.

Створення всіх пісень відбувається виключно на репетиціях. Кожен є автором своєї партії, і в цілому, весь наш матеріал – це колективна робота. Звичайно, ми можемо корегувати один одному партії, але трошки))). На студію ми приходимо, коли у нас все готово, щоб не морочити голову звукорежисеру і не витрачати час на пошуки чогось-там. Хоча, знову ж таки, під час запису іноді приходить інше бачення звуку, придумуються беки і все таке… То ми тоді на місці все швиденько вирішуємо. А ще звукорежисер, як людина із свіжими вухами і не заангажована, завжди підкаже, що краще додати або викинути.

Оскільки наша музика є гітарною, то дійсно доводиться викручуватись і придумувати якісь фішки, щоби вона не була нудною. Отже, всі ефекти (заповнюючі пади, мелодії, гармонії) записувались лише гітарами. Незвичним інструментом, який використано на саме цьому записі, є електричний смичок, котрий дозволяє імітувати звук альта або віолончелі. Він застосовується як прийом гри на гітарі, і мало схожий на класичний смичок. Це, скоріш, така невелика штука, що генерує магнітне поле, яке продовжує коливання струн. У простонароді – «e-bow», як кажуть на нього хлопці. Звучання пристрою ви почуєте на треках “Зупинись” та “Ніченька”. Він доповнює пісні новими гармоніями, а також чудово підтримує своєю мелодійністю мій вокал.

https://www.youtube.com/watch?v=0fDpMo9k-N4

ось так звучить e-bow

Восени минулого року до нас в гурт прийшли молоді музиканти Андрій Юськевич (ударні) та Олександр Жизномірський (бас). Хочу сказати, що з повним оновленням ритм-секції звучання пісень стало потужнішим та виразнішим. А за ними і гітари – Василь Мізюк (ритм) та Василь Дроздовський (соло) відхилилися від традиційного рокового звучання. І взагалі, цей альбом записувався швидко, одним складом! І на одному подиху, що, на мою думку, робить його найбільш цілісним і сучасним. Лише одна пісня “Зима”, що була видана синглом минулого року, записувалася із минулим складом, коли за бас-гітарою стояв Ярослав Дроздовський, а барабани до неї зіграв і записав Лесик, оскільки є барабанщиком.

Коментар від Території: Якщо перший «реюніон», альбом «Дивина», був цікавим і наштовхував на роздуми: “що ж чекати від групи далі?”, то нова платівка має щось більше – тут є за що зачепитись. Змін зазнав насамперед гітарний саунд – йому дуже вдало було надано насичене, резонуюче, до певної міри вичищене і вишукане звучання (його побудувати таки непросто, оскільки не кожен уловить цю різницю, навіть будучи музикантом). Це яскраво відчувається у «Весни коханий» – безперечно, найкрасивішій речі альбому. У ній ідеально все: небанальна ритміка, мелодика, комплексні, «нашаровані» інструментальні партії… Пісня звучить, немов класичний «джентльменський» jangle pop зразка 80-х-90-х. Тоді схоже грали The Smithereens, David Kilgour, The Mutton Birds, а зараз, наприклад — Девід Духовни. Це дуже доросла музика, гурманська і модна водночас – саме те, чого вимагає наш zeitgeist. Є тут і легенькі впливи «більш прогресивного» варіанту інді на кшталт The Shins, Au.Ra, Kakkmaddafakka, Aloha і тому подібного. Хоча не факт, що група й усвідомлює їх вплив: скоріш за все, це проявилось спонтанно, підсвідомо, у спробі вловити ту хвилю, що витає зараз у повітрі. Вокал Олі не змінився ні на грам – він є власне тією складовою, що береже у «Тих Що Падають Вгору» частинку самих себе початку 2000-х, тому давні фани зможуть проностальгувати і, скоріш за все, радо зустрінуть цей матеріал, який, на нашу думку, є цікавим для обох поколінь. У деяких зворотах (наприклад – «за те, що знали скелі» у відкривалці «Душа в Душу») Оля навіть використовує вже знайомі образи, які миттєво відсилають нас до самої першої платівки. Ця пісня ритмікою і драйвом нагадує U2 – і не здивуйтеся, якщо дізнаєтесь, що над її створенням дійсно працював колишній звукорежисер групи Боно. Також в альбомі додалося трохи диско-фанку, особливо це чується у «Папарабаб». При цьому, лейтмотив з неї неначе обігрує трек «Chase The Sun» іншої добре відомої групи, для якої «funk» став уже не жанром, а частиною назви. Також мушу відзначити гітарний передзвін (дженгл) у «Радій мною» – він зроблений делікатно і фірмово, саме заради таких моментів я й відбираю музику собі у плейлист. Ще крок вправо-крок вліво, і вийшов би шуґейз. Загалом, слухач знайде на диску десять добрих, якісних поп-рокових композицій. Вони не винаходять чогось нового, але є зразком того, «правильного» українського року власне у хорошому значенні слова (а не як аналога «русскому року», з тією ж грубістю і шароварщиною, тільки іншою мовою виконання – цим, як відомо, зараз грішать ще багато колективів). Радимо новинку насамперед всім тим, хто, можливо, пропустив цей гурт через свою молодість (адже з часу його появи виросло ціле покоління), і забираємо у плейлист всі вищезгадані пісні.

Невеличкий ексклюзив: вже сьогодні ми публікуємо одну з композицій майбутнього альбому, яку наші читачі мають змогу почути першими.

 

https://www.youtube.com/watch?v=XIN7cm81UIo

 

Коли очікувати: презентація диску відбудеться 5 травня.

категорії