Blooms Corda: Ми йдемо своїм шляхом

Blooms Corda: Ми йдемо своїм шляхом

Гурт, який створює настрій, «Blooms Corda» – чи не найцікавіше явище сучасної української музики. Їх називають зворушливими музичними інтелігентами, їхні пісні порівнюють з фільмами, які дозволяють мандрувати в інші світи, вони унікально поєднують меланхолійні тексти з джаз-фанковою музикою, і сміливо змішують інструменти та стилі. 

Про те, як створюють пісні та про що мріють, про повагу один до одного та музичні експерименти ми поговорили з Данилом Галико (вокал, гітара, а також, слова та музика), Назаром Вачевським (саксофон, флейта, бас-кларнет) та Андрієм Палієм (ударні).

/Намагаєшся розраховувати лише на себе/

Данило: Я намагаюся ні до кого не прислухатися, робити все самому, адже думки у всіх різні: одні можуть тебе розхитати, змусити сумніватись у тому, у чому ти був впевнений, а інші, навпаки, можуть дати тобі занадто великий кредит довіри, і ти почнеш думати: «Блін, це все так круто», але, насправді, це зовсім не круто. Намагаєшся, зазвичай, розраховувати лише на себе. Ми ще на початковій стадії домовилися, що кожен може щось вносити, радити, але за мною буде останнє слово. Усі можуть щось додати своє, але я, як автор проекту, затверджую готовий варіант і остаточне слово за мною.

Загалом тексти – це мій особистий досвід, навіть якщо надихаєшся якимись історіями друзів, з життя близьких, то все одно – це твій особистий досвід, ти переживаєш історію друга чи близького, пропускаєш їх через себе та пишеш цей текст. У будь-якому випадку, це твої переживання, най вони навіть зі сторони, але вони твої.

2is6VwxdHUA

Я не намагаюся орієнтуватися на якусь конкретну аудиторію, просто пишу як пишу, а кому це «зайде» – побачимо. Намагаюся створювати так, аби це сподобалося усім. Звичайно, це надскладна задача, але тішить, коли цю музику сприймають і дорослі, і діти, і старші покоління.  

Мені важко намалювати ідеальний портрет нашого слухача. На наших концертах бувають як люди сімейні з маленькими дітьми на плечах, так і зовсім дорослі. Якось після концерту я виходив до зали: потиснути руки, просто поспілкуватися, і до мене підійшла бабуся років за 70 – це було дуже приємно. Ось такі слухачі змушують засумніватися у тому, хто ж наш слухач. 

/Має бути все по-справжньому/

Данило: Репетиції у нас проходять на репетиційній базі, а альбом ми писали вдома, по шматочках.

Андрій: Вдома писати добре, бо можна вийти на балкон, покурити, можна випити чаю, кави…

Данило: Вдома гірша якість, але більше душі. Ми записували на студії якісь партії, вони не увійшли до альбому, бо на студії ти обмежений часом, грошима і наче  записав, усе нормально, але приходиш додому, слухаєш у спокійній атмосфері і розумієш: наче все зіграно рівно, але відчуваєш якусь нервозність, поспіх.

Ми дуже хитро змішуємо стилі та жанри і нам самим дуже складно визначити нашу музику в один якийсь жанр, мені взагалі здається, що в сучасному світі жанри настільки розпорошилися, що в кожній категорії (якщо взяти рок, джаз), у них настільки багато підкатегорій, що вони нівелюють самі себе, їх дуже складно диференціювати. І тому ми дуже спокійно ставимося до того, хто як нас називає. Хтось зараховує нас до поп-року, хтось до джазу, хтось до фанку, і ми не прискіпливі до цього, називають, як називають. В інтернет-крамниці, де ми продаємось, нас взагалі визначили як «хаус».

Назар: У музиці вже стільки всього написано, що вже важко вигадати нове, у будь-якому випадку музика дарує людині якісь емоції, почуття, вона завжди буде якось схожа на когось, бо молоді групи завжди спираються на тих, кого слухали колись. Ми слухаємося когось і надихаємося ними, намагаємося спочатку наслідувати і, відштовхуючись від цього, створювати своє, нове, але суть та й, у принципі, ідея музики у тому, аби дарувати емоції, аби людина могла закрити очі й полетіти туди, куди вона хоче, навіть, якщо вона їде в трамваї…

Данило: …і начхати, чи нове воно, чи унікальне. Людину пре – і це найголовніше.

Назар: Має бути все по-справжньому, мають бути почуття, емоції…

Андрій: Це як, якщо ви сидите вдома, і «чорт, от треба мені хітяру створити, нєтлєночку, послухаю-но я Віктора Павліка та Лєнні Кравіца, і зроблю щось своє» – ні, так нічого не вийде. Вам потрібно просто сісти, прийшло щось в голову, ви подумали над цим, для вас це близьке і у результаті з цього може вийти щось варте уваги. Слухати когось – це не варіант.

zAS4i_l1D4U

/У нашому колективі, на щастя, зібралися такі люди, які в першу чергу – люди/

Андрій: Я не розумію слова «отдушина», музика – це мистецтво. Можливо, це самовираження. Коли людина хоче запропонувати світові щось цікаве від себе, зі свого мистецтва, ми цим і займаємося. Наразі, і в майбутньому, сподіваюсь, буде так саме, у нас абсолютно відсутня будь-яка комерційна складова цієї справи, тому нам просто приємно цим займатися і  приємно, що іншим людям подобається те, чим займаємося ми. Це те, без чого людині не можна. 

У нас у кожного є своя робота, тому ми не намагаємося заробити на музиці великі гроші, ми займаємося мистецтвом. Так, безумовно, будь-якій людині приємно, коли її улюблену справу оцінюють матеріально, але, насправді, коли матеріальна оцінка стає метою – це вже погано.

Данило: Матеріальний аспект – це не мета, це, скоріше, результат, бонус якийсь. Ми займаємося не заради грошей –  це лише момент заохочення.

Назар: Матеріальна опора, вона, швидше за все, сприяє тому, що музика ставатиме якіснішою і доводить, що можна рухатися далі.

Данило: Повністю піти працювати в музику – це мрія. Але сьогодні вона виглядає фантастичною, доводиться займатися і іншим. Концертів поки що небагато і вони наразі не часті.

https://www.youtube.com/watch?v=aAMwDU7Cc2g

Було би дуже круто мати якийсь свій автобус, аби на ньому їздити на концерти, у міні-тури, най це буде й не всеукраїнський тур…

Назар: На мій погляд, є дві сторони медалі: одна – так, це круто їздити всім разом, у тури, інша – коли цього багато, воно переходить в рутину, буденність. Але, знову ж таки, з іншої сторони, коли цього багато – це показник, що це комусь потрібно і нікуди не дітися. І якщо так станеться, що наша праця дійсно дійде до того, що буде автобус, і будуть тури, будуть фанати – це, однозначно, буде круто, це означає, що ми потрібні. У нашому колективі, на щастя, зібралися такі люди, які в першу чергу – люди, які не жадають слави. Так, можливо такі тури нам не завадять, ще більше згуртують нас, нашу дружбу. Людський фактор – він грає роль, звичайно, багато часу в дорогах, готелі, бачити одні й ті самі обличчя… тури – це важко і кожен мріє про якийсь свій комфорт. Але в нашому гурті саме ті люди, з якими хочеться їхати. Це було би круто. Це би нас згуртувало і надихнуло на нові пісні, зокрема, Даню.  

/Ми не є тими, хто підійде аудиторії телешоу/

Данило: Мені 3 рази приходило запрошення на «Голос країни», але усі 3 рази я відмовлявся. Не тому, що я погано ставлюся до цього шоу, у нього є своя мета, а в мене – своя, і вони не збігаються. У самій суті шоу, в її назві закладено показати людину, у якої є дійсно крутий голос, а в мене більше акцент, мабуть, не на те, аби випендритися, показати свій голос, а, аби донести якийсь настрій, думку, емоцію, і я не вважаю, що в мене голос якийсь крутий чи геніальний, щоб претендувати на звання голосу країни. Тому я, зазвичай, відмовляюся від подібних запрошень.

Андрій: Насправді такі проекти – це в будь-якому випадку гарний шанс для музиканта, аби якось себе показати. Кожен з нас більш менш розуміє свою аудиторію, і ми не є тими, хто підійде для аудиторії телешоу. Ми скоріше будемо для аудиторії інтернет-простору.

q30bMq-wLNU

Данило: На радіо ми пісень не відсилаємо, але люди кажуть, що чули нас на різних радіостанціях. Був випадок, коли дівчина, яка допомагала нам з піаром, надсилала наші пісні на різні радіостанції, і більшість їй відповідали, що «все одно ми це не поставимо, бо музика занадто меланхолійна, а нам потрібно, аби люди веселились під наше радіо».

Назар: У нашій країні, на жаль, якихось ротацій на радіо, якихось рейтингів, без «занести» важко отримати, а враховуючи те, що ми гурт молодий – не всі хочуть нас «брати». Але є деякі станції, які ставлять наші пісні: це загалом інтернет-радіо, яке слухає набагато більше людей, не ті, що їздять у таксі. І нас запрошували радіо «Аристократы» на свій День Народження в клуб «Atlas» – це був наш дебют на великій сцені, куди прийшли, скажімо так, «сливки киевского общества», багато відомих непростих та впливових людей. Зал був повний і це вдвічі приємно.

/Кращого продюсера, ніж ми самі – немає/

Данило: Багато з тих, до кого можна було би потрапити – вони в принципі про нас знають і минув той час, коли не було інтернету і дійсно люди намагалися потрапити комусь в руки, аби про них хтось дізнався. Більшість продюсерів, я не кажу всі, десь якось про нас знають, і, якби в них було бажання, вони би пішли на якийсь контакт. Тож ми йдемо своїм шляхом.

Андрій: Якби нам допоміг якийсь продюсер, нічого поганого в цьому не було би…

Данило: Я просто не до кінця розумію, як це все відбувається, оскільки не маю подібного досвіду. Як бути без продюсера – я знаю. Може, це й добре.

Назар: Кращого продюсера, ніж ми самі – немає.

Напередодні зимових свят «Blooms Corda» разом з дитячим шкільним хором записали різдвяну пісню. Як це було і яке диво вийшло.

https://www.youtube.com/watch?v=ce8qga26f7g

Данило: Ідея прийшла мені, але вона була на рівні брєду, у вигляді «от було би круто просто заспівати з дитячим хором» і за щасливим збігом виявилося, що наш концертний менеджер за сумісництвом звукорежисер, працює в одній із київських шкіл. І йому зовсім не важко було поговорити з дітками та їхньою вихователькою. Їм поставили пісню, вона дуже сподобалася і вони погодилися з нами заспівати.

Діти дуже відповідально поставилися до запису, ми були здивовані, бо коли прийшли, вони вже знали усі слова. Ми навіть ні разу не репетирували разом, вони займалися самі, і коли ми зустрілися, нам вистачило буквально 20 хвилин, аби порозумітися і заспівати.

Андрій: Найцікавіше і, одночасно,  найскладніше в роботі з дітьми – це втримати їхню увагу. Якщо ми готові сидіти та писати 200 дублів, то їх вистачило на 3 дублі, і, здається, вийшло дуже добре й по-живому.  

1

/Музиканти краще від інших знають про свої недоліки/

Назар: Рідні завжди кажуть правду. Моїй мамі подобається наша музика.

Андрій: Моїй теж. І їй подобається не лише наша музика, а і весь наш колектив. Мама обожнює Даню. А ось друзі – це дуже суб’єктивно, вони люблять підлещуватися, кажуть, що все подобається…

Назар: А кому не подобається – я посилаю на… (сміється).

Андрій: Краще дивитися коментарі в інтернеті. Є люди, які дійсно конструктивно пишуть і ми придивляємось, прислухаємось.

Данило: Зазвичай підтримка друзів виявляється в лайках, репостах, вони рідко коли дають тобі детальний відгук. Нерідко музиканти знають краще від інших про свої недоліки і над чим їм потрібно працювати. Я дуже часто усвідомлюю, аналізую, знаю ті недоліки, над якими мені потрібно працювати і зазвичай, навіть якщо є якісь негативні відгуки, то вони конструктивні, і найчастіше збігаються з тим, що я вже знаю, я це сприймаю і кажу: «Так-так, я все знаю, розумію і давно сам…». Але це завжди приємно, що іноді люди можуть спровокувати тебе над чимось попрацювати, вдосконалитись.

Музичні критики, журналісти – ми з ними в дуже хороших стосунках, і, як зазвичай, якщо у них є якісь зауваження, або якісь оцінки, які не настільки великі, як хотілося би, але нас все одно тішить, що нас помічають і дають якусь свою критику. Це приємно, коли люди, для яких музика, чи писати про неї – це їхня робота, тебе хвалять та виокремлюють. Будь-які рейтинги, статті, матеріали – вони приємні для нас скоріше не тим, що нас відзначили, а тому, що завдяки цьому більше людей нас побачать та дізнаються про нас.

Про стереотипи та алкоголь

Андрій: Я вважаю, що пити до концертів – це просто неповага до публіки.

Данило: У нас є «негласное правило», до концертів – максимум по 50, аби руки не тремтіли й все. А після – по-різному буває, як карта ляже (сміється). Не називаючи імен та груп, більшість українських гуртів, які позиціонують себе як такі рокери, «секс, наркотики та рок-н-ролл» у житті насправді дуже тверезі та сором’язливі. І навпаки, гурти, які наче вважаються інтелігентними, десь там за кулісами можуть поводити себе дуже неочікувано. Як ми (сміється).

Назар: Нашій групі вдалося привернути увагу до себе без алкоголю.

Андрій: Не так давно ми їхали до Вінниці на фестиваль, їхали в автобусі і я помічаю, як всі дістають книжки і починають читати. І тут я розумію: оце «Blooms Corda».

– А, до речі, хто що зараз читає?

Данило: Я зараз читаю Набокова «Другие берега».

Андрей: А я «Камо Грядеши» Сінкевича.

Назар: «Майн Кампф».

wAFzLvGw4VM

P.S.

Данило: Я той тип людей, які намагаються нічого не планувати, мені дуже подобається жарт: «Я навіть банани зелені не купляю, бо не планую нічого на майбутнє». Важко сказати, що мені хочеться бачити за 10 років, але було би цікаво послухати себе та «Blooms Corda». Дуже хочеться вірити, що цей проект в майбутньому буде зростати далі, вище, створюватимемо щось цікаве, що буде відрізнятися від того, що було до цього, будемо дивувати людей.

Найближчий концерт гурту Blooms Corda відбудеться у Львові 25 березня.

Фото

категорії