Кідрук: змінюючи реальність та літературу

Кідрук: змінюючи реальність та літературу

Свого часу він покинув доволі успішну наукову діяльність і вирішив писати. Тепер його книги змітають з полиць за лічені дні, число відвіданих країн зростає, а «писанина» не втрачає актуальності. Як ви вже змогли здогадатися, наш сьогоднішній гість – Макс Кідрук. Поговоримо з ним про найцікавіше.

Про нову книгу

30p4a454vjkЦе історія про маленького хлопчика з України. У нього під час операції зупинилося серце. Лікарям вдалося повернути його до життя, проте після цього йому сняться дивні жахіття. Хлопчик із сім’єю переїжджає до США. Там  хлопця лікують найкращі лікарі, проте від цього стає ще гірше. Те «лихе», що поселилось у його снах збагнуло, що за ним стежать. Воно починає діяти.

Це своєрідна суміш технотрилеру і соціального жанру. Закінчення книги буде досить непередбачуваним і цікавим.

Під час сьогоднішніх бліців із Громадським вони сказали «роман»  і я сказав «Мартін Іден». Чому так? Happy end’и  ніколи не запам’ятовуються. Я до кінця своїх днів пам’ятатиму епізод,  де Мартін Іден тонув і захлинався водою. Це було, бляха, надзвичайно важко переварити, але це примусило мене запамятати цей роман надовго. Щось схоже є у «Зазирни у мої сни».

Про освіту

max_kidruk_1Я не люблю популістські гасла і заклики, проте, розмовляючи про українську систему освіти, їх складно уникати. Мені здається, єдиний спосіб все змінити – просто зробити те саме, що було із поліцією. Звільнити всіх, потім зробити незалежні комісії з жорсткими критеріями відбору і набрати нових працівників.

У нас була надзвичайно чудова освіта!  Це, мабуть,  чи не єдине хороше,  що  дісталося нам  у спадок після розпаду СРСР.  Я знаю про це із власного досвіду, бо  мав нагоду споживати рештки цієї системи.  Коли приїхав до Стокгольму,  усвідомив, що  знаходжуся на голову вище у плані знання фізики і математики, ніж студенти з Італії, Нової Зеландії чи Америки.

Найбільше зло української системи освіти – формалізм. Студент чи учень може  добре розвязувати задачки про закон Омапроте  не знати банальних законів природи.  Це демонструє те,  наскільки наша система освіти відірвана від реальності.

Насправді,  це проблема усіх бідних країн. Схоже колись було у Бразилії, тепер – у нас.  Взагалі, реформа освіти – дуже тривалий процес. Швидких шляхів до якісного не буває.

Якщо говорити про моє навчання у Швеції, то воно було цінним, хоч  я більше не мав наміру займатися науковою діяльністю.  Коли повернувся зі Швеції, усвідомив, що хочу писати.

Про місця

x_0fa53c94Одне із найважливіших місць, куди дуже хочеться повернутися – острів Пасхи. Попри те,  що у світі майже 200 країн, я готовий витратити ще один рік для того, щоб повернутися саме туди. Також  було комфортно в Перу, точніше – Лівінгстоці. Там цікаво довго побути, якщо є, де жити. Можна щось написати або ж просто посидіти і розслабитися.

Острів Пасхи – дороге задоволення, тому це не найкраще  місце для бюджетних мандрів. Я був досить давненько. Тоді середня ціна на переліт туди і назад була близько тисячі євро. В принципі, там є продукти, які вирощують місцеві. Також вони ловлять рибу. Все інше – імпорт. Через це  ціни на продукти дуже високі.

Не розраховуйте, скажімо, на 40 доларів чи євро в день.  Це не Європа, там  так не можливо. Загалом 100 євро у день буде цілком достатньо, щоб почувати себе добре.

Я заробляю літературною діяльністю доволі давно. До слова, не лише мені це вдається. Зараз в Україні є когорта авторів, які живуть лише із літератури і для них це нормально. Це загальна тенденція. У будь-якій іншій країні є письменники, які пишуть і заробляють собі на життя, і абсолютна меншість – яким не вдається.

Тривалий час я займався іншими проектами, які просто давали додатковий дохід. Наприклад, був колумністом у чоловічому журналі «XXL». З травня цього року відмовився від цієї роботи із власного бажання. Не пишу туди з тієї простої причини, що не маю у тому фінансової потреби. Тепер я намагаюсь концентрувати всю свою увагу лише на писанині.

Буктрейлери

Буктрейлери – це доволі поширена європейська практика. Найважливіше, щоб це було якісно втілено. Я дуже радий, що цього року ми вперше зняли буктрейлер до книги «Зазирни у мої сни» з нуля. Наша команда  використовувала аудіотреки, взяті з сайту, де музиканти дозволяють використовувати свої треки безкоштовно.

Коротко розповім про те, як я колись робив буктрейлери. У першу чергу, знаходив якусь класну музичку, потім набирав шматки відео з ютубу і монтував. Виходило доволі драйвово та круто! Це був радше відеокліп, а не трейлер. Також  були проблеми із авторським правом, які я намагався всіляко ігнорувати. Я дуже радий, що цього року нам вперше вдалося  зняти з нуля  буктрейлер  до книги «Зазирни у мої сни». Ми  використали аудіотреки,  які взяли з  сайту, де музиканти  дозволяють використовувати свої треки безкоштовно. Найголовніше те, що ця робота є чистою з правової точки зору.  Зараз не буде соромно показати її у Європі.

Про жанр

l6sjabyojbkНаукова фантастика описує події, що відбудуться через 10, 100 чи 1000 років, при тому фактично нічого не обґрунтовуючи. І якщо бластер стріляє лазером – отже,  він просто стріляє лазером.  Технотрилер описує події,  які відбудуться от буквально завтра.  Все, що у технотрилері бігає,  літає чи стріляє – має реальні прототипи у житті. Воно базується на реальних законах.  Соціальні аспекти значно легше вписати у технотрилер.  Пишучи фантастику,  ти так чи інакше робиш багато допущень,  які у деяких історіях певною мірою позбавляють реалістичності і не дають історії глибоко залізти під твою шкіру.

Соціалка

Цілком можливо,  що соціальний жанр замінить технотрилер.  Мабуть, саме так найімовірніше і трапиться. Чому так? Бо я сам зростаю.  У першу чергу як читач.

Зараз читаю набагато серйозніші книги, ніж колись. Це зовсім не означає,  що я покину писати трилери. Вони будуть і будуть класними, проте  соціальне наповнення зробить їх більш рельєфними. Це допоможе залучати значно ширшу аудиторію читачів.

Книги із соціальним наповненням –  література кращої якості.  Я розумію тих, хто любить читати книги і галопувати по сюжету,  але, як правило, така література зовсім ненадовго затримується у пам’яті. Вони  не залишають якогось помітного культурного відбитку по собі. Тому так чи інакше, я  тяжітиму до більш серйозних історій.

Про писанину

Для мене написання текстів – це своєрідна психотерапія. Це те, під час чого я розвантажуюсь. Те, що дозволяє мені позбутися  ефекту власних моторошних снів.

Я не маю  жодної  книги, яка була б стовідсотково зроблена зі сну, але дуже часто моторошні сни лягають у основу того чи іншого сюжету. Власне, здебільшого задумки книг приходять у притомному стані.

Про науку

Я цікавлюся всіма сферами науки. Починаючи від молекулярної біології чи сучасної теорії еволюціїі,  закінчуючи квантовою фізикою і космологією. Я дуже багато читаю  і часом  якась одна фраза просто може пробити дірку у дамбі. Тоді з однієї  маленької думки виникає  безліч,  які одна за одною перетворюються у сюжет.  Підготовка і збір інформації для книг,  бувало, триває до трьох років. Дуже рідко збір інформації є наслідком якоїсь ідеї. Навпаки, саме накопичення певних знань стають основою ідей.

Я дуже скрупульозний у  використанні достовірних наукових фактів. Дуже рідко щось придумую,  а якщо і доводиться, то  вказую про це у післямові. Мовляв,  отут я дозволив собі трохи збрехати.

Про мету

Якщо говорити про книги із серії бот – то це скоріш розважальна література. Там теж  є та своєрідна червона нитка, яка проходить через усю історію. Від них можна отримати насолоду, схожу на післясмак від фільму.

Історії, починаючи із «Жорстокого неба» і закінчуючи  «Зазирни у мої сни» дещо інші.

Я хотів зробити їх такими, щоб після прочитання людина не просто закривала книгу, вигукувала «вау» і наступного дня забувала про неї. Я хочу,  щоб після цієї книги кілька днів не хотілося брати до рук жодної іншої книги.

Про успіх

Успіх – це процес. Ти не можеш сказати «ура,  я дійшов до цієї точки і став успішним»! Таке твердження означатиме, що ти зупинився.  Важливо усвідомлювати те,  що я роблю те,  що  хочу  і у мене це добре виходить.

Успіх –  це прокидатися об 11 годині ранку, не мати над собою начальника і ні перед ким не звітувати.

Mustread

Зараз я читаю блискучий роман Ендрю Міллера «Оксиген». Це чувак,  який тричі входив у short-list Пулітцерівської премії,  проте жодного разу її не отримав. Ця книга лежала у мене майже два роки. Я думав собі: «Ендрю Міллер? Та хто про нього знає?». Дарма!  Я просто вражений!

Те, що безперечно здивувало – «Убити пересмішника» Гарпер Лі. З останнього – «Вулиця темних крамниць» Патріка Мундіалє. Дуже вразила прикольна книга нон-фікшн Олівії Джадсон «Кожній тварі по парі». Це книга про еволюційну біологію,  хоча скоріш лише про секс. Ця пані описала, яким є секс у різних видів: комашок,  ссавців та інших. Найцікавіше те, що вона зробила це у дуже оригінальній формі.

Просто уявіть собі:  комашки і різноманітні тварини звертаються до сексуального психолога. От наприклад,  «Пані Тетяно,  я  така то комашка і мій партнер не робить зі мною цього вже скоро 3 тижні! Що мені з цим робити?».  Це дуже кумедно,  хоча  водночас  вдало підіймає певні соціальні меседжі, біологічні та еволюційні,  про інбридинг, інцест чи полюцію.

Ця книга здатна відповісти, чому  ми хотіли зупинити еволюцію,  а зараз просто скеровуємо її у якесь інше русло.

 

Автор: Юлія Кіщук