Nachalo Dolgogo Puti: мама on the trip

Nachalo Dolgogo Puti: мама on the trip

subbotnikЧастина перша. Приліт та перший досвід стопу.

Собі квитків вирішив не купувати, щоб заощадити грошей, та й навіщо вони потрібні? Адже я так люблю цю дорогу з України, через Краснодарський край, російський Кавказ, Військово-Грузинську дорогу і відразу у Тбілісі. + Я мав солідний гандикап по часу, на відміну від мами, у якої було всього 14 днів відпустки і витрачати шість з них на виснажливу дорогу було б дурістю. Саме тому ваш покірний слуга висунувся на Південь заздалегідь і було вирішено так: коли мама прилетить, я буду ловити її в аеропорту. Замьотано.

Непоміченими та неоціненими залишилися сотні кілометрів доріг Кавказу, син нісся особливо не зупиняючись на поїсти і поспати. До речі, нічний автостоп на російському Кавказі мало не кращий від денного. Машинопотік ніколи не знижується до нуля, дороги рясно прикрашені розсипом ліхтарних стовпів на сучасних світлодіодах, а жалісливі люди ні за що не дадуть вам ночувати на узбіччі.

Глибокої ночі мене підвозили і таксисти, і жінки, і навіть підбирали з абсолютно не освітлених майданчиків. Ну не стоп, а пісня.

І ось я в аеропорту міста Кутаїсі, цієї ночі, трохи пізніше півночі, повинна прилетіти головна героїня цього епосу.

Рейс затримують. Так, до цього ви повинні бути готові завжди, якщо летите нашими рідними МАУ. До слова, три останні згадки моїми знайомими цієї авіакомпанії були безпосередньо пов’язані з затримкою рейсів на 1,5-2 години. Тож майте на увазі і запасайтеся пряниками, щоб підсолодити собі годинник очікування.

При тому, що сам трансфер не з легких, виліт із Запоріжжя близько сьомої ранку (отже, потрібно було прокинутися о пів на п’яту і доїхати до Туєва-Кукуєва – у Зп аеропорт) – приземлення у Борисполі о пів на дев’яту. А виліт з України аж о пів на одинадцяту вечора. То його ще й затримують до півночі. Просидіти у відлюдному, стерильному і безликому залі очікування аеропорту 14 годин – задача не з легких навіть для людей з міцними нервами. Особливо для людини з телефоном на кнопочках і без вай-фаю. Про що тут говорити? За цей час можна було дійти пішки до Києва, знайти там близьку за духом людину, подружиться з нею, зблизиться, пройти цукерково-букетний період, переїхати в спільно зняте житло, переглянути з нею весь арт-хаус за 2015-й рік, посваритися через розкидані в передпокої шкарпетки, розбити подарований її батьками сервіз, розлучитися і повернутися пішки назад до Борисполя.

І ось нарешті вона тут. Оголошують посадку. Одним з найперших на змії з’являється її квітчастий рюкзак. Урааа. Мама прилетіла. Зустрічаю її і проводжаю на місце, в якому нам належить провести наступні п’ять годин. На вулиці глуха ніч і їхати куди-небудь можливо, але не та трохи ситуація.

«Аеропорт Давида Будівельника» обладнаний для зручності пасажирів дуже специфічним чином. Якщо в десятках інших повітряних воріт, які мені вдалося бачити на життєвому шляху, величезні, просторі і світлі зали були повсюдно натикані рядами незручних, жорстких крісел, обов’язково з підлокітниками (щоб не було можливості лягти), то грузинський аеропорт відрізняється від них, приблизно, як доглянутий хостел помірної ціни від середньовічної тортури «диба».

У зовсім невеликій залі ви не знайдете жодного сидячого місця. Ні крісел, ні стільців, ні навіть табурета. Зате це компенсується зручними і великими лежаками, на яких приємно відпочити і без проблем можна навіть поспати. Лежаки загальні і у особливо гидливих людей з роздутою зоною особистого простору, дивлячись на пасажирів, що лежать штабелями, можуть з’явитися паралелі з тюленями. Можливо, але ніхто не стане сперечатися, що ніч куди приємніше проводити в горизонтальному положенні на м’якенькому тапчанчику, сховавшись спальником (нехай і впритул до групи незнайомих людей), ніж гордо сидячи на приватному металевому кріслі (єретика), яке часто ще й виконано в дизайнерському рішенні типу «решіточка» і ваші сідничні м’язи через кілька годин даного випробування чітко просигналізують вам, що якщо ви не бажаєте безкоштовного тату у вигляді шахової дошки на всю п’яту точку (яке, безперечно, гідно оцінять всі, хто відпочиватимуть на пляжі), то пора встати і пройтися. Як на мене, годі й казати. Краще такий демократичний підхід, ніж снобізм і кротова соціофобія.

Ось і нам довелося разом з усіма розділити це ложе. Сон у громадському освітленому приміщенні, серед десятків сторонніх людей з кількох країн Європи – це не зовсім той рівень комфорту, на який розраховувала моя мама при плануванні тріп, але повинен зізнатися, випробування вона витримала з гідністю.

На фото (синій Мон-Блан ззаду), моя мама активно протестує проти того, щоб я її увічнив у настільки непривабливому і суперечливому становищі.

nachalo_puti1

Як тільки розквітло, і не чекаючи співу сільськогосподарських птахів, ми зібралися і вийшли на трасу. Ось вона – година ікс. Чесно скажу, я помітно мандражував, бо не міг передбачити і гарантувати ні якості, ні швидкості нашого пересування. Тут від мене нічого не залежало. Залишалося тільки сподіватися, що тисячі грузинських водіїв не підведуть.

І все пройшло чудово, ледь моя мама підтягла свою дорожню сумку до мого рюкзака, як я вже застопив БМВ 5-ї серії попереднього модельного ряду, з двома аджарцями, скроні яких ще не торкнулися трансформації кризи середнього віку. Невимушена п’ятнадцятихвилинна розмова, під час якої наші нові друзі встигли дізнатися, що моя мама вже бувала на Кавказі, але так давно, що вони і не здогадувалися, що люди так довго живуть. Здивувавшись, і, я б навіть сказав, вразившись нашому амбітному плану: «Подорожувати протягом 12 днів по Грузії виключно автостопом», вони побажали нам щасливої ​​дороги та висадили вже у місті в районі автовокзалу, що біля Макдаку.

Дзвінкі монети дрібних повинні були опуститися в кишеню водія маршрутки, яка підкинула нас на інший край міста (трасу на Тбілісі), але з міркувань гостинності, він від них відмовився. Таким чином, якщо не брати до уваги пару ларі на метро, ​​ми жодного разу не платили за проїзд у цій пригоді.

Машини ловляться невимушено, але я б не сказав, що дуже вже жваво. Іноді доводиться постояти 10-15 хвилин. За цей час моя супутниця може встигнути втратити інтерес до процесу стопу і запропонувати проїхати залишок шляху на громадському транспорті на кшталт маршрутки.

Ось що значить брати з собою в дорогу ідейно-загартовану одиницю. Швиденько заспокоївши качку в склянці і запевнивши попутника у тому, що чекати залишилося не довго, продовжую «риболовлю». «Клює».

Доброго дня. А в сторону Боржомі підкинете? – Запитую я.

–  Чому ж ні? Поїхали, підкину. – Запрошує нас на борт свого мікроавтобуса, широко посміхаючись, грузин середніх років.

І ось ми вже й у Боржомі. Вибір на це місто-курорт, як першу точку у нашій спільній подорожі, випав не випадково. По-перше, воно не сильно віддалене від аеропорту і до нього можна дістатися легко та швидко, по-друге, це неймовірно красиве місце, з багатющою історією і найвідомішим курортом, який особисто я сильно люблю, і, по-третє, і це найважливіше – це був вибір моєї мами. Оскільки…

–  Кирило, ти ж розумієш, я вже не дівчинка і не зможу гасати з тобою усі 12 днів по прямовисних скелях. Чесно кажучи, я б весь час провела в Боржомі. Між їздити і дивитися різні там пам’ятки з одного боку і відпочивати та набиратися втрачених на роботі сил та розпорошеного життям в Запоріжжі здоров’я – з іншого. Я куди охочіше відпочину в Боржомі. Я дуже втомилася на роботі за останній час. – Сказала мама.

Ці слова, зізнатися, сильно вдарили по моїй мотивації. Протверезили і я зрозумів. Однозначно, не вдасться реалізувати усе те, що я напланував. Чимось доведеться пожертвувати.

Тож і вам з цим можливо доведеться зіткнутися. Не очікуйте від своїх батьків, що у них від однієї тільки зміни місця загориться у дупі багаття і з’явиться безлімітний запас енергії та ентузіазму. Наші батьки – люди іншої епохи, у них інші пріоритети і цінності, властиві людям їхнього віку і нерозумно очікувати від них хлоп’ячого запалу, вогню в очах і непомірного апетиту в бажанні поглинати культурно-історичні та природні багатства тієї чи іншої країни. А навіть якщо такий апетит раптом і проявиться, то не факт, що їхній організм здатний буде в стислі терміни проковтнути той жирний шмат задоволень, що ви без будь-якої печії можете переварити, та ще й залишитися голодним.

 

to be continued

#ndputi #mamaonthetrip #georgia #trip #traveling # Грузія # МАУ # подорож #Borjomi # Боржомі

 

Фото: зі сторінки автора у соцмережах
Nachalo Dolgogo Puti: 
vk.com/ndputi
vk.com/dirtyway