Nachalo Dolgogo Puti: Розповідь про те, як я з мамою автостопом по Грузії подорожував

Nachalo Dolgogo Puti: Розповідь про те, як я з мамою автостопом по Грузії подорожував

subbotnik

Вступ.

Так, знаю, для багатьох моїх колег і тих, хто їм співчуває, особливо жіночої статі, питання вивільнення з-під надійних пут батьківської опіки дуже болюча тема. Мама, тато, а то і обоє батьків разом з підтримкою старших братів і сусідки бабки Параски стають на шляху, у прямому і переносному сенсі цього слова, варто вам тільки сказати щось на зразок: «Дивись, мам, ці хлопці вколесили навколосвітню подорож за рік з п’ятьма баксами в кишені. Я теж так хочу”. У хід ідуть усі методи, включаючи навіть досить-таки брудні. Батьки погрожують не пустити назад на поріг, прикувати до батареї, позбавити права спадщини або злити в мережу ваші дитячі фотографії, на яких у вас ідіотський чуб. І не безпідставні їхні переживання, адже дорога, особливо, тривала автостопна, не найбезпечніше місце, тим більше, коли ви наївна, у багатьох питаннях необізнана, недосвідчена молода особа. Ось і не дарма турбуються родичі про вашу цноту і про інші, більш важливі життєві органи.

Якось я вже давав слушні поради про те, що потрібно говорити предкам, щоб дістати жадану волю. Я зараз про класичну тактику «залякування поїздкою в Сомалі, Сирію, ДНР і мало не до самого біса», яку варто застосовувати, якщо вас раптом не відпустили в більш ніж безпечну і цивілізовану Грузію, наприклад. Але тут ми поговоримо про інше, і це, на мою думку, теж буде для вас корисно, особливо, якщо врахувати, що мій досвід, який зазвичай набутий методом випробування на собі, і він настільки свіжий, що великий палець руки все ще не повернувся у кулак до своїх братів, а так і продовжує стирчати перпендикулярно долоні. Сподіваюся, мені вдасться максимально докладно й детально описати недорогий відпочинок в Грузії, щоб ні у вас, ні у ваших батьків більше не залишилося сумнівів у тому, наскільки це легко, доступно і безпечно.

gr_2Знайомтеся, моя мама Валентина Григорівна. Жінка 25+ років (мені тридцять, якщо що), яка буквально недавно, начитавшись всіх цих блогів про щось схоже на подорожі, кругосвітки і бомжетріпи, заявила мені наступне за сніданком.

– Синку, а чому це ти по всіх цих Грузіях та Туреччинах всяких жінок сторонніх катав, а мене, свою рідну матір, яка тебе народила, вигодувала і виховала, жодного разу з собою в дорогу не взяв? – При цьому відразу стало зрозуміло, що це було не просто пусте питання, якими люди розважають один одного зранку. Ні, це була пропозиція, від якої не можна відмовитися. По-перше, тому що це, чорт візьми, буде круто, і, по-друге, тому що а який, власне, вибір у мене був?

– Мамо, ти чого? – трохи прифігівши і мало не поперхнувшись чаєм від такого повороту, запитав я. – Ти ж мене читаєш і знаєш, яким не зовсім зручним методом зазвичай я волію пересуватися.

– А я що? З парафіну зроблена? Не витримаю, чи що?

Тут, мабуть, варто зробити маленький флешбек у часи молодості моєї матері, у ті суворі далекі роки, коли батьки більшості з вас ще ходили в початкові класи загальноосвітньої школи і навряд чи змогли би нормально пояснити, як ви у них коли-небудь з’явитеся. А моя маман вже розсікала по Північному Кавказу як гірська лань. Тоді, правда, це було все набагато більш організовано, профспілкові путівки, всі справи, але це зовсім не заважало їй відвідати Нальчик, П’ятигорськ, Мін. Води, Владикавказ і ще цілу плеяду інших не менш прекрасних місць, з яких ми зараз зазвичай починаємо і вважаємо їх, так би мовити, розминочними.

Потім, коли ваші фазери і мазери пішли в середню школу і вже почали проводити вечори за бурінням підручників фізики і хімії, а вільний час займали прочитанням Дюми старшого, моя мама встигла вийти заміж, народити мене і поїхати на Далекий Схід на заробітки. У місця, про які ми всі, звичайно, чули, але виключно завдяки широкому розповсюдженню в інтернеті. Далекий Схід, Камчатка, Владивосток, Находка, Японське море, ведмеді, лосось і вулкани. Чи багато хто з нас може похвалитися тим, що бували в таких екзотичних місцях? Хіба що ведучі «Орла і рєшки». Нещодавно я, за шматком пирога, з диким подивом вислухав історію про те, як одного разу один не дуже кмітливий слюсар-механік на судні, на якому працювала моя мама, грубо порушив техніку безпеки, унаслідок чого позбувся ока. А оскільки до Батьківщини було плисти далеко, а, можливо, і фінансово не дуже вигідно, вирішено було плисти в Японію, ставати там на рейд і чекати, поки місцеві капіталістичні знахарі залатають бідолаху. Тому, де-юре, моя мама побувала навіть в Японії.

gr_1

Далі були суворі 90-ті і мої батьки, щоб я мав що покласти на хліб, змушені були їхати в сторону Стамбула і Варшави. А одного разу черговий модний тоді шоп-тур закинув мою сім’ю, минаючи Німеччину, аж в Париж.

Так, такі ось справи. Самі посудіть, географія підкорених територій настільки розмашиста, що сам імператор Наполеон позаздрив би, а я вже точно нервово курю в сторонці папірус, адже ні так далеко на захід, і, вже тим більше на схід, я ніколи не забирався.

Так ось. Невже людину, яка мала честь спілкуватися з польськими і західноукраїнськими рекетирами 90-х, можна залякати пропозицією сісти в машину до незнайомого кавказця? Не думаю.

– Та… Все у нас буде нормально в дорозі. – Підсумував я.

Щоб не відкладати в довгий ящик, усну ранкову домовленість вирішили тут же скріпити покупкою двох авіаквитків з Києва в Кутаїсі і назад.

Понеслася.

 

Фото: зі сторінки автора у соцмережах
Nachalo Dolgogo Puti: 
vk.com/ndputi
vk.com/dirtyway