Андрій Любка: Інший погляд

Андрій Любка: Інший погляд

Ким себе бачить письменник через 30 років, чому досі не має татуювань, та на що він ніколи не наважиться. А ще, звісно, музика, книги та мандри. Те, чого ви не знаєте про Андрія Любку.

Через 30 років я – старий ловелас із склянкою віскі в руці й набитою марихуаною люлькою, який ставить молодим студенткам у себе вдома платівку «Radiohead» і розказує про старі добрі часи, коли він ще не був імпотентом.

Форс-мажорні ситуації на читаннях та презентаціях – одного разу наш спільний творчий вечір із Сашком Бойченком тривав дуже довго, десь дві години на сцені, і ми ледь не протверезіли, але потім  раптово обірвали презентацію і врятувалися пивом.

Я б хотів пожити в часи Римської імперії, коли на світі жили Овідій і Христос, коли вино пили з амфор, а люди ходили в тогах і туніках.

Я ніколи не наважусь – матюкнутися під час інтерв’ю.

Нецензурна лексика в літературі – так само, як і юридична чи технологічна – має своє стилістичне навантаження. Слова – це цеглинки мови, кожне має бути на своєму місці. Кому це не подобається – хай іде на фіг.

Місто, яке варто відвідати кожному – це Ужгород. Воно настільки прекрасне, що я вирішив там жити.

Татуювання – нема, але давно хочу. Стримує лише розуміння, що пізніше пожалкую. Ну і головний чинник – не можу вибрати якесь одне тату, яке б мені подобалося понад усе. Якби було таке єдине й найкраще – вже набив би.

Я ненавиджу ранки, бо «Ти прокинешся» мене так часто просять прочитати, що я розлюбив цей вірш. Крім того, я люблю поспати подовше, тому хай ти прокинешся, а я ще посплю.

Ніколи не розумію, чому жінки ніколи не розуміють, чому я ніколи не розумію, за що вони ображаються!

Найзавидніший жених Закарпаття – власною персоною!

u-vxzfdstgu

Андрій Любка радить:

ЧИТАЙ: з прочитаних останнім часом книжок найбільше сподобався роман «Якоб вирішує любити» Каталіна Флореску (особливо відзначу переклад – там така розкішна українська, що хочеться вголос читати), «Джозеф Антон» Салмана Рушді і «Ліквідація» Імре Кертеса.

СЛУХАЙ: слухати треба класичну музику, вона заспокоює і налаштовує на гармонійний лад. Я, коли працюю, або не вмикаю музику взагалі, або вибираю якогось одного композитора і ставлю в плейлист всі його твори. Перші десять хвилин просто слухаю, намагаюся відчути настрій, а потім починаю писати. Можна, зрештою, подарувати собі найбільшу розкіш нашої доби – тишу. Зверніть увагу, скільки музичного сміття й галасу навколо. Не люблю кафе, де грає голосно музика, там не вдається ані поговорити ні з ким нормально, ані залишитися наодинці з собою, поміркувати.

МАНДРУЙ: досі не можу точно визначити, якою є моя улюблена країна, але точно знаю, що розташована вона на Балканах. Мабуть, Боснія і Герцеговина і неймовірне Сараєво. Там прекрасно, смачно, трішки екзотично і дуже дешево. Варто також з’їздити в Румунію, це чудова й невідкрита ще українцями країна. А оскільки пишу ці слова з резиденції для письменників в угорському місті Печ, то пораджу поїхати і в Угорщину, такої смачної кухні більше ніде немає. Загалом варто більше уваги звертати на «менш престижні» східноєвропейські країни, там цікаво, там є справжнє життя. А от в Італії, Франції чи Швейцарії я почуваюся, як у стерильній лікарняній кімнаті, і мені хочеться якнайшвидше звідти дати драла.

ДИВИСЬ: пораджу три останні фільми, які нещодавно переглянув, і які мені сподобалися: «П’ята печать» (дуже класний угорський фільм, класика), «Друге життя Уве» (сучасний добродушний шведський фільм) і «Міст шпигунів» із Томом Генксом у головній ролі.

 

Інтерв’ю з Андрієм про культуру та письменництво в Україні, критику та мовне питання спеціально для «Території твого розвитку» – «Культурне життя – це не одна подія».

Фото: Андрій Кирилюк

категорії